Яка б шляхетна ні була потреба в польотах крізь галактику, але повернення все ж гідне синє небо – до оболока крайнього земне. Не розумів раніше я цю гідність і дідівський не тямив супокій, в якому кольорів блакитна блідість вистуджувала капіляри мрій. Я рвав і їх, і вени, і аорти, і вишини досвітній хризоліт, а клапті небокраю ген за бортом лише махали хмарами услід. Вони не розуміли геть нічого, спокійні, як різдвяні дідухи!.. Хіба що сльози дощику грибного зненацька скупо впали на дахи. Не відчуваю з тих часів потреб я в тих небесах у рейсах неземних. І лиш одне ятрить моє безнеб’є: чи гідний я повернення до них? |