Два роки тому на Донбасі рвонуло,
скрізь падати стали снаряди та кулі.
До біса пославши розклади такії,
донбаські поетки поїхали в Київ
і там заблищали, мов чарки на таці,
успішно пройшли крізь каскад адаптацій,
та звикли на свято вдягать вишиванки
ці зовні цілком українські панянки.

Натомість, не стали зриватися з місця,
стрічали камази російських туристів
донбаські поети, лишалися вдома -
у них від укропської мови утома.
Каратєлі згодом зробили блокаду,
та є телебачення, скрєпи, паради,
а ще в міністерствах донбаських республік
не те, щоби жирний, та все ж таки рублік.

Життя не стоїть, час потрошечку плине,
ті й інші - френди у фейсбуці донині.
Гудять віртуальні мости між містами,
поети поеток вітають з святами.
А як хто з поетів оцих, не дай боже,
на конкурсі "Руська весна" переможе,
то теж від землячек летять привітання,
щоб успіх цей був аж ніяк не востаннє...