Іржавіє вітер на звалищі гіперболоїдів. Зникають прихилища інопланетних страшил. А я заблукав у пітьмі поясу астероїдів помежи байдужих, обсмалених зорями, брил. Зі мною Іван. В нього дід у Донецьку був кіборгом. Якби нас побачив, то лаяв за те б нас у смерть, що не українською сваримось, сунучи вибалком, а більше англійською й матом російським ледь-ледь. Нам треба на схилах для бластерів вбити фіксатори, бо дощ з метеорів опівночі буде крутим. А вибалок тягнеться геть по усьому екватору уламку планети, який не зліпився ні з ким. Йому би зліпитись, Іване, – всіма би гектарами! – коли закінчиться війни зорепадної гра, якщо не з Канавералом, то хоча б із Канарами… Ну, добре!.. З Карпатами!.. Та острівцями Дніпра. Стояти!!! Не бачиш, довбехо, камінних ти жигалок!? Куди, одоробло, під метеорити пішов?!? Спочинемо трохи, Іване… Дивися на вибалок… Здається мені, що то просто засипаний шов.
|