Опубликовано: 2018.11.02
Поэтический раздел: Философская лирика

Алексей Кацай

Вибалок

Іржавіє вітер на звалищі гіперболоїдів.
Зникають прихилища інопланетних страшил.
А я заблукав у пітьмі поясу астероїдів
помежи байдужих, обсмалених зорями, брил.

Зі мною Іван. В нього дід у Донецьку був кіборгом.
Якби нас побачив, то лаяв за те б нас у смерть,
що не українською сваримось, сунучи вибалком,
а більше англійською й матом російським ледь-ледь.

Нам треба на схилах для бластерів вбити фіксатори,
бо дощ з метеорів опівночі буде крутим.
А вибалок тягнеться геть по усьому екватору
уламку планети, який не зліпився ні з ким.

Йому би зліпитись, Іване, – всіма би гектарами! –
коли закінчиться війни зорепадної  гра,
якщо не з Канавералом, то хоча б із Канарами…
Ну, добре!.. З Карпатами!.. Та острівцями Дніпра.

Стояти!!! Не бачиш, довбехо, камінних ти жигалок!?
Куди, одоробло, під метеорити пішов?!?
Спочинемо трохи, Іване… Дивися на вибалок…
Здається мені, що то просто засипаний шов.

2018
© Алексей Кацай
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Источник: https://poezia.org/ru/id/48725/
Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

2003-2025 © Poezia.ORG