Ця рубінова мова – вино в кришталі, бархат уст і розбурханий шепіт, це кружляння замріяне, сонце в гіллі, листя спогадів звіяний шерхіт. Це віднайдення рідних могил в бур’янах, у поклоні покладені квіти, це оживлення істин, що вмерли в світах, і багаття, щоб їх обігріти. Мова вдумливих друзів, що тихо гудуть про життя, задивившись у вечір, (млосно світяться перли античних погрудь, Бог провинно торкає за плечі). Мова таїн співочих – великих, малих, кожне слово – мов знаючий усміх. Чуєш відгук збережених бур світових у віками шліфованій мушлі? Вихор мови -- долання на довгих шляхах, згуба душ, перегуки, прозріння, і зринає вона на відважних устах, оживляючи неба коріння. |