І хочеться сказать собі: пожди.
Нехай життя прокочується мимо,
А ти лиш споглядай неполохливо
І часом доторкнися до води...
Будь німо-непорушною, пожди.

Бо що втручання змінить ? Тільки тінь
Твоя впаде на воду ненароком.
Усе живе біжить собі потоком
Над каменями бур і потрясінь.
Ковзне і промине безслідно тінь...

Вже рідшають зірниці запитань.
Плавцями стиха рухаються руки.
Тасуються сплетіння і сполуки,
Являє світ то лінію, то грань.
І що йому до наших запитань?

«Усе – як має бути», -- шелестить
Чи то вода, чи вичерпана думка.
В душі твоїй і затишно і мулко,
І чуєш, ніби світ тобою снить.
Безмежний подих біло шелестить.