Похмурі хмари нині зовсім низько,
І по покрівлі дощ дрібний лопоче...
Після полудня, вечір ще неблизько,
А сутінки — мов на початку ночі.
Веранда, виноградом оповита,
Геть заткана тонкими гілочками.
Старе потерте крісло і розбите,
І хідничок під босими ногами...
Відкриту книгу в бік я відкладаю:
Для читання щось світла малувато.
В дрібних краплинок пісеньку вслухаюсь —
Вони ж співають щось так винувато.
Так пошепки, мов вибачення просять
У нас усіх чи і в усього світу.
Бо дощ завжди нагадує про осінь,
А зараз червень, лиш третина літа.
Мені так добре, дощику, з тобою,
Тому не переймайся, я благаю!
Ти нині уособлення спокою,
Якого так в житті не вистачає.