Сиджу на лаві серед саду. Вже майже облетіли сливи. Ще не було між нами зради, Ти ще весела і щаслива. А сонце, наче мідне деко, Пече осінньо на прощання. В той день, як ти була далеко, Я іншу бачив на світанні І зрозумів, хоч це нелегко – Ти не єдина й не остання. Осінній сад. І я, і місто ... Та й вишня майже облетіла. Шукаю неземного змісту, А хтось шукає просто тіла. От закохатись би навіки У неповторну і єдину ... Кохання – це отрута й ліки. Прости мені гірку провину.
|