Тиняюся, як пісня Сольвейг – загублено і мелодійно, а ти, Пер Гюнте, все у мандрах, на списах зраджених сердець. Яка дошкульна ця морока -- шукати довго, безнадійно що намагався -– в хвилю темну— “тобою виразить творець”!*. Стара Осе -- у вічнім домі, а я чекаю і співаю, і стесую, йдучи по колу, усі нерівності й кути. Якщо мене ти не застанеш — зустрінемось в пустельнім краю, де лиця сірих мегалітів в бездонні дивляться світи. Стою норвезькою сосною -- корінням вросла і пасивна. Час зволікає біля мене й дрібними рухами гострить те, що розділить нас з тобою — від серця серце є відривне. Я озиратимуся довго-- мигливий образ твій вхопить... *вираз із драми Генріха Ібсена «Пер Гюнт» |