Серпневий недільний ранок. Сніданок в саду, Що в променях, бджолах і росах, У м'яті, мелісі... Десь осінь свою павучки, причаївшись, прядуть, І мед еспарцетовий скрапує в теплому лісі. І – дзвони! І – дзвони! Над нами ушир і увись! Здається, повітря народжене звуком од світла! І ластівки наші так високо піднялись, Де срібно і чисто відлунюється молитва. Хай буде цей сад молодим, Розростеться в літа, Цей світ обживе, Перейде від дітей до онуків, Бо що б не казали, а сад – Він усе пам'ята, – І настрій води, І крила, І руки, І звуки, І те, що – неділя, І серпень, І сміх навздогін Щасливому слову, Коли всі разом за столом ми. І доки є він, І є ми, І над нами цей дзвін – Триває життя І тримаємось ми у ньому.
|