До себе приміряєм смерть —
чи довго це? чи швидко?
чи смерть подібна до стрибка?
чи, може, до падіння?
на сірих подушках палат --
під стогони, при свідках?
а чи забутому в траві --
у маячних видіннях?

До себе приміряєм страх —
під обстрілом і в тиші,
про що подумаєш тоді —
про матір? про сім’ю?
або про цього юнака,
що так нерівно дише
і дума: «він мене уб’є,
як я його не вб’ю»?