— Давно ти не заглядав до нас, —
Кажуть мені скелети у шафі. —
Сто років не бачилися, чоловіче!
— А пам’ятаєш дитячий майданчик, —
Каже перший, — де ти розбив підборіддя
І так злякав маму, що аж сусіди хвилювалися?
Не пам’ятаєш! Та й не дивно, малеча!
А я бережу той день, як пам’ять про те,
Звідки у тебе страх висоти й крові.
— Пригадуєш день, каже другий —
Коли ти вперше відчув,
Що слабший за сусідського хлопчика,
Коли він з усієї сили скрутив тебе до землі,
Демонструючи свою силу?
Пам’ятаєш!
Тоді ти вперше засумнівався в своїх силах!
— А чи забув день,
Коли тітка вчила тебе плавати,
Й, непомітно для всіх, проґавила,
Як ти повільно пішов на дно? —
Продовжив третій. —
Пам’ятаєш!
Того дня ти відкрив для себе
Почуття недовіри людям
Та вміння пробачати.
А вночі заснув
З жагою до життя та світу!
Пам’ятай це!