*** Перекажи себе мені – Ми тут загублені надовго, Поглянь – заметені дороги І напіввсесвіту – нікого У цій промерзлій вишині. Тебе не слухали іще Отак, як я у цім безсонні, Нехай терпкі, нехай солоні Твої слова тепер сторонні, Як світ залишених речей. Їх правда вже не віджене І неприкритість не одверне, Вони втрачають безіменне, І, неозвучені до мене, В мені озвучують мене. В цій тиші переповтори Зірки, огранені пітьмою, Себе між мною і не мною, А кимось, схованим в сувої Отого світу, що старий, Що проступає в пам'ять слів, Що довго буде занивати Стежками серед рути-м'яти, Усім, чого не розказати І тим, чого не пережив.
|