Страх і сміх. Згрішити ліньки навіть... Болі проговорюю з котом. Вітер часу – нині кучерявий – Лоскотає світовий дурдом. Плаче кров’ю сирота-бродяга Від людських і власних розпинань. І лежить Земля на вічних вагах, Де між смертю і життям війна. Радості лампадка гріє душу, Що і я потрібен був комусь, Вийшовши із космосу на сушу, Переживши і суму, й тюрму, Темну й горду єресь побратимів, Сиве світло в очі від чужих. Але я ітиму, я ітиму До раїв міжзоряних моїх. Буду тихо світ оцей любити, Квітку рани віршем бинтувать. Воскресати. Знову бути вбитим, Як весна, як пісня, як трава. Бути в самоті – як переможець. Бути з усіма усім-усім, Вознести до Бога те, що Боже, І віддать ковбасне ковбасі. Ось і всі святі мої бажання. Страх і сміх. І віра. І любов. Знов готую книгу до видання: Цикли моїх віршів-молитов. 14 груд. 16.
|