Позаду мовчазного піаніно,
де затишно і злегка павутинно,
безпечно, як у байковій кишені --
усе, що розіграється на сцені
твого життя в глухому безгомінні
в кустарному театрі провінційнім.

За клавіші, як пальці, білолиці,
за чорні, як сімейні таємниці,
за струни хитромудрі і педалі
закрались ще не звідані печалі,
і знаки вигинаються рослинно
на нотних станах «Гри для піаніно».

Стоїть картина в пам’яті одвічна--
настольна лампа, батькове обличчя,
і мати щось латає на дивані
і згладжує різкі життєві грані
промінними чутливими руками,
ув'язаними в монотонні гами.

Народяться нові у п’єсі люди,
і музика постане звідусюди,
надіями палке сколише серце,—
аж тут струна із дзенькотом урветься...
О, де той сон, що ждав тебе гостинно
позаду рятівного піаніно?