Позаду мовчазного піаніно, де затишно і злегка павутинно, безпечно, як у байковій кишені -- усе, що розіграється на сцені твого життя в глухому безгомінні в кустарному театрі провінційнім. За клавіші, як пальці, білолиці, за чорні, як сімейні таємниці, за струни хитромудрі і педалі закрались ще не звідані печалі, і знаки вигинаються рослинно на нотних станах «Гри для піаніно». Стоїть картина в пам’яті одвічна-- настольна лампа, батькове обличчя, і мати щось латає на дивані і згладжує різкі життєві грані промінними чутливими руками, ув'язаними в монотонні гами. Народяться нові у п’єсі люди, і музика постане звідусюди, надіями палке сколише серце,— аж тут струна із дзенькотом урветься... О, де той сон, що ждав тебе гостинно позаду рятівного піаніно? |