Цвірінькання дубів та очерету кумкання крізь перуанський перегук флояри вітру. Най ти б здурів від без упину думання, допоки не зацмулив роси літру, що назбирав, пластуючи по хащах на лікті, стегна, ребра, вії та вуста… Тепер вже не вернеш її нізащо, віддалась іншому спокушена весна. Квиління сокорин та яворине гухкання об зранння на сметану встояний туман. На пальці, спечені гасінням гноту, дмухання, та писок в недописаний роман, мій графоман. Вербове щебетання та осик ячіння, вечірньої години довготіла тінь, Відсутність повна реманенту й конче необхідного начиння. Та в хащах верболозу вікопомне дзінь-дзінь-дзінь. Стріх вуркотіння й стрекіт березілля попустить й стягне зі довбешки мегаполісний шалман, розпустить черес парубоцького свавілля й затягне зохмелілий хоровод в тугий аркан.
|