Неспокій мій ховається між слів. Вітрила напівсферами тугими, зловивши безпритульні білі рими, несуть мій корабель від островів, і він безладно хилиться набік від вітру, неприп’ятого у танці, страхи у перестудній лихоманці розхитують нервовий його біг. Страждає без гармонії душа і прагне рятівної рівноваги, у морі знань судомиться від спраги жебрачкою без цвілого гроша. Сум’яття розчленований вантаж зсувається від борту і до борту, і в корабля націлившись аорту загрожує його і екіпаж пустить на дно... Розгойдані думки плин руху, гризучись, перебивають, високу щоглу зосліпу ламають і кидаються пінно навтьоки. Подерлися канати назавжди, і вітер, що у просторах гуляє, безвладний корабель мій нахиляє до холоду зеленої води.
|