Богів почитувач нещирий та повільний, Я мушу кинути свою неправу путь І, заблукавшися у мудрості омильній, На шлях перейдений звернуть. Бо ж сам Дієспітер, що током блискавиці Громаду чорних хмар раз по раз проривав, По небу ясному летючу колісницю І коней буряних промчав. І хвилі рік хиткі, і сталі суходоли, І весь підземний край, від Стіксових дібров До Тенарових війсть, і Атлас білочолий – Все потряслося до основ. Бог милує малих, для гордих має кару, А славу сильних тьмить. Так Доля б’є крилом І з хижим посвистом зриває тут тіару, Щоб сяять над новим чолом.
|