Опубликовано: 2016.07.18
Поэтический раздел: Философская лирика

Алексей Кацай

Мов зі шкаралущі баркасу...

Мов зі шкаралущі
                       баркасу,
я стежу, як на небосхилі
народжують вихори часу
безмежного простору
                              хвилі,
які і мене,
              і майдани,
планети, і цілі сузір’я,
гойдають і кидають зрана
у космос.
            Адже недовір’я
до відстаней і перегонів
гривасто-хвилястого світу –
найважчий з фізичних законів,
які на Землі вчили діти,
сховавшись у вулиць розламах
залізобетонно.
                    Нервові,
навчали їх тріщини в брамах
розсудливості
                   містечковій.
Тріщали
           в крихкій рівновазі:
невчасно,
               завчасно,
                             невпору
у тихій підхмарній оазі
затято
дивитися
вгору
й втрачати опору асфальтів,
промов, кулаків і прикладів!..
А всесвітом, без варіантів,
несло буруни зорепадів
над овидом безкольоровим,
над молом з уламків граніту,  
і тілом моїм іграшковим
на березі бавились діти.  

2016
© Алексей Кацай
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Источник: https://poezia.org/ru/id/44329/
Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

2003-2025 © Poezia.ORG