Дощ нічний.
Нема доріг.
Нічого.
І мене також немов нема.
Бог в мені.
Тому і я у Бога.
Тіло – дім батьківський, –
Не тюрма...
Для душі
У час тяжкий і сивий,
Коли ми –
Мов кораблі в пляшках.
Коли долі писані курсивом,
А доноси –
Кров’ю по кістках.

Дощ нічний.
І сни –
Немов почвари
З нетутешніх мокрих атлантид...
Дзвін церковний,
Барний брень гітари.
Плач дитини.
Мідний стук копит.

Чути, чути
В ночі цій дощатій
Голоси і запахи століть,
Що ще до потопу розпочаті
І, можливо, що й не на Землі...

Слухаю себе в цю ніч бездонну.
Чорний мед стікає по ножі.
Я лечу у Всесвіт, наче тону.
Дощ акомпанує.
Дощ душі.

26 трав. 16.