Золоті промені, золоті промені, на дахи бронзові зорями зронені в синьому пломені пізнього вечора. Золоті промені з роду лелечого, з роду летючого, міжгалактичного, руху співзвучного й не потойбічного. От над карнизами золоті промені овид пронизують, так і нескорені, так і не зломлені часом та відстанню, просто ледь втомлені даллю іскристою, даллю космічною, трохи фізичною, трохи – магічною. Та таємничою дивною силою в вікна устромлені, чи відпочили би, полум’ям сповнені, промені з золота, якщо зневажено скло і розколоте на відображення й золоті промені, в сяєва домені, мчать над похмурими архітектурами міста бетонного? Світлом вдоволені, люди фотонами линуть у гомоні дня невблаганності і в людській парості ночі туманності гинуть від заздрості. Красна є втеча ця!.. Нею оновлені, вічністю точаться золоті промені.
|