Короткий український ренесанс шестидесятих і семидесятих... Інтимності хвилюючий романс і танго, в пелюсткові вбране шати Червоної троянди, що із рук на знак безповоротного кохання до іншого—живим вогнем розлук— комусь дається в смутку на прощання. Низький і заколисуючий щем— мов травний шерех—співу Купріної. Захмарені Карпати під дощем, розсипані Троянди на пероні. В Неспокої Верменича—вогні ромашками розсіяні над містом, до Чорнобривців линуть журавлі, і Ясени шумлять собі врочисто. У твісті каблучками—Не топчіть Конвалії пахучі і прозорі, коханим намалюйте синю Ніч, в якій нестримно опадають зорі. Цвітуть осінні тихі небеса над Поїздом, що їде у Варшаву, манить в любистку скупана коса, мандрують двоє у Похилі трави. Летять, як чайки, зими і літа, Зелене листя вкрите білим снігом, Ромену ніжна квітка зацвіта, і Водограй зривається набігом. «Веселих скрипок» струмінь голосів, у шлюбнім платті—вічна Черемшина. Дівча іде із маком у росі— Туманом білим дихає долина... І зникло все, неначе уві сні. Скінчились теплі ночі з зорепадом. Русява Наречена на коні проїхала заледенілим садом...
|