* * *
             
Опівночі місяць, опівночі
Виборсується, хмариво пінячи,
І тулиться, шибку виймаючи,
Із сну мою душу виманюючи.

Опівночі зорі, опівночі
З побачень додому запізнюються,
Летять, затинаються, котяться
В Полонне з небесної Хортиці.

У власні сузір’я вертаються,
Промінням провинним вітаються.
А Діва каблучку загублену
Шукає в подвір’ях-заглибинах.

Збираю в підставлене дзеркало
Я зірку летючу за зіркою,
І зблискує зронене пір’ячко
Опівночі, серце, опівночі.