Олекса Стефанович.

Дракон і Прозерпіна

Настояна на золоті й рубіні,
Хитнулась оп’яніла синьота…
І він, шумливо – яросний, зліта
Прилеглій серед саду Прозерпіні.

Тройжалом, розпроміненим в шипінні,
Протяв її тремтячії вуста…
Ударом смарагдового хвоста
Розкинув їй коліна білопінні…

Отямилась… «Омана чи ява?..»
Шепочеться прим’ятая трава,
Забризкана вишневою росою,

А там, у недосяжній вишині,
Хмариною кільчатою, прудкою,
Хтось рине, розсипаючи вогні.

© Павел Кричевский