У тебе тепло, тихо і просторо,
Шепоче ніч, мов у дитячій казці,
І сходить сонце по багряних шторах,
І диха сон невигаданим щастям.

Цвітуть фіалки білим оксамитом,
Завмерли книги на вузьких полицях,
І пряні трави, висушені з літа,
Чекають часу – в чашці розчинитись.

Духмяно пахне яблуками й медом,
Біжить годинник у чиєсь майбутнє,
І так неспішно хризантем букетик
Останнім цвітом дожива до грудня.

Як любо у твоєму щасті бути, –
Хай не тривкому, як серпневе літо,
Та зрозумілим, рідним і почутим,
І думкою, і словом обігрітим.

Усе мине – і зустріч, і гостини,
Та час нічого так і не зібгає,
Бо мають пам'ять рукотворні стіни,
Так, як вуста цілунок пам’ятають.