Цвітуть хризантеми – квіти уперті Всупереч осені сизої смерті, Всупереч долі стоячи впасти Чорним букетом на білий насип Снігу завчасного – штучного хутра… Небо над вами взялось перламутром, Вітер здичавів, без плем’я і роду, Осінь з городів за руку виводить, Всесвіт над вами холодом диха… Ви ж – стоїте, як остання утіха Літа, яке пам’ята ваш провулок. Як вам цвісти, коли все вже минулось? Як вам останніми всіх проводжати – Айстри – у сім’я і в корені – м’яту, Листя – у попіл, дерева – у тишу? О, хризантеми… Цвісти – значить вижити! Бути у пам’яті пишним суцвіттям, Мати нев’януче багатоліття, Бо у душі – що й мале, те – велике, Все, що хоч раз зацвіло – це навіки! 9.10.15.
|