Хтів би вітром стати, мила,
Щоб твоє піддерти плаття.
Ти б у мент його згубила
Так, як губить цвіт латаття.

Цілував би я коліна
Й вище – всю тебе, смугляву.
Ти б тремтіла, стебелино,
Мила квітко величава.

І було б це доброхітно –
Ані примусу, ні сили.
І відчула б ти: вагітна
Легковійним вітром милим.

І просилася б ти: «Мамо,
Не жени у світ за очі!..
Не була я з парубками –
Вітер це мене зурочив!..»

26 жовтня 2015 р.