Між колоссям житнім сині квіти,
Небо синє й на землі блакить.
Волошкові хвилі гонить вітер,
Їх за межі хоче перелить,
Щоб вони котились по долині
Аж до небокраю, навмання...
Я бреду по волошковій сині
На світанку сонячного дня.
Крізь пісень пташиних переливи,
У краплинах вранішніх роси...
Як же легко, Боже, буть щасливим,
Розчинившись в неземній красі.