Одноманітні проминають
З тим самим болем дні мої,
Немов троянди опадають,
Неначе гинуть солов’ї ,

Але й вона сумує, мила,
Що заповідала любов,
І у її прозорих жилах
Біжить отрута, а не кров.

І досі я живу у світі
Ради таємної мети:
Обидва ми, сліпі, як діти,
Підемо на гірські хребти,

В край білохмарий, небувалий,
Місцину кіз і дивних див
Троянди рвати, що опали
Під співи мертвих солов’їв.