І знову кажеш собі: дихай просто.
Повторюєш знову: випливай простіше.
В голодних фантомів відвойовуй свій простір
І сади розбивай там – з любові і тиші.

І знову спиняєш мандрівну віру,
Закривши для неї можливості втечі.
Свого існування єдину міру
Береш, як дитину, і саджаєш на плечі.

І знову кажу тобі: все буде добре.
Відчуй це, повір в це, візьми це у руки.
Що стало відламком, піде геть за обрій
І зникне навіки під весняні звуки.

І знову кажу тобі: дихай просто.
Не годуй несправжнє химерним змістом.
Час, він сприймає це надто гостро,
А в серці від цього добряче тисне.