Розгулявся знову наніч вітер...
І чому він в час нічний не спить?
Рве, дерев шматує голі віти
Й жерстю на покрівлі стугонить.
Наростає у душі неспокій,
Хоч його вже надлишок і так.
Ось на ноті він завив високій,
Зовсім як казковий вурдалак.
Пізній час, а вітер не стихає,
У вікні тривожно скло дзвенить.
Уже, мабуть, місто засинає.
Я ж — не сплю. І вітер теж не спить...