Двадцять першого. Знов понеділок. Абрис міста у зоряній млі. Навигадував ледар без діла, Що буває любов на землі. Від ліноти, нудьги чи розпуки Всі повірили... З ночі у день Ждуть побачень, бояться розлуки. Всюди бризки жагучих пісень... Є й просвітлені - між нетямущих, Їх сповив тихомирний перкаль. В обшар той забрела через пущі, Та відтоді... довірливих жаль. Анна Ахматова Двадцать первое. Ночь. Понедельник. Очертанья столицы во мгле. Сочинил же какой-то бездельник, Что бывает любовь на земле. И от лености или со скуки Все поверили, так и живут: Ждут свиданий, боятся разлуки И любовные песни поют. Но иным открывается тайна, И почиет на них тишина... Я на это наткнулась случайно И с тех пор все как будто больна.
|