Думки все нецензурні й кострубаті,
Й новини, як тягар важкий, гнітуть.
І що не вечір — місця мало в хаті
Та й сни чомусь до мене вже не йдуть.
Чи то роки всі сни порозбирали,
Чи надлишкові так гнітуть знання?
Чи то «вожді» мої сни повбивали
І ними «напрацьована» дурня?
«Знання людську примножують скорботу...» —
Колись давно це хтось сказав мені.
Отож думки дають мені роботу
Й скорботу розливають в ночі й дні.
А все ж бо скніти, мабуть, так негоже.
Та хоч думки нікуди не втечуть,
Однак я вірю, розум переможе!
І наші дні щасливі ще прийдуть!