Голос на голос, мов риба на рибу, ляга. Пісня надривна корчмарська витає над ставом. П’яне тут все: дядько Міха і Баба Яга, Місяць новенький і верби – старенькі заграви. Бунт, каяття і печаль одночасно у душах ростуть У конолюбів оцих, книголюбів заядлих і мрійних. З присмаком крові у час цей в термометрах ртуть. Люди чекають грошиськ за народження трійні. Бій пів життя, пів життя незаласканий біль Тут, як ніде, відчуваєм душею, кістками. Швидший за звук і за світло пегасовий лет, а чи біг... Легший за пір’я пожбурений в ближнього камінь. Тут би я віку дожити, скажу вам, хотів, Злізши з дев’ятого поверху многоетажки, З темних, отруйних, духовних моїх холодів, Різних заяв епатажних. Тут мені в душу ніхто так, як десь, не плював, А як поранив – природа зализує рани... Я ж усе більше і тонше вечірня трава, Що перед січнем вертається в спогади ранні. 14 трав. 14.
|