Надвечір небо, як ніколи,
Прозоро-синє... Аж дзвенить!
І, опускаючись поволі,
Теплом ще сонце струменить.

Бузок розкішним ароматом
Залив по вінця всі двори,
Й чомусь сьогодні не чувати
Вечірній гамір дітвори.

Ніч опускається на місто,
Вмістились голуби вже спать
І в сутінках, немов намисто,
Свічки каштанові горять.

Вечірній спокій обнімає
Бентежну душу, мов крилом...
І день тихенько догорає
За незаштореним вікном...