* * * Маятник життя – Уліво. Вправо. Розгойдався так, що ого-го. Справжню славу – мідну і криваву – Гартували сльози і вогонь. Добра смерть навколо серця ходить І страждання душу очища. Я втікаю в церкву, до природи, У небесний простір, юний час. Де нема безодні Інтернету, Благодать не сита, а дзвінка, Як душа ранимого поета, Що блукати буде у віках. Спогадів сліпенькі котенята Втопить час, жорстокий, мов бандит. Лиш Всевишній буде пам’ятати Іскри тінь на крапельці води, Що солона, як первісне море, Зла, як динозаврова душа. Як навік засну, мене повторить Той, кому я вірша залишав. 11 трав. 14
|