Птаху, птаху, з перебитим крилом,
Ти мовчиш, залишив неба огром.
Я мовчав би теж, якби так ширяв,
В мої б крила бились пісня й зоря.

Птаху, птаху, є тяжіння землі –
Це щоб ноги тіло твоє несли,
Це щоб тіла твого важкого рот
Слово вставив би у пісню. І от…

От би, птаху, нам з тобою злетіть!
І зламать собою небесну кліть!
Тобто, птаху, щоб нам зразу туди,
Де від тіл не лишаються сліди,

Де рождає небо слово і звук...
Та годую, птаху, тебе я з рук.
І у домі своїм новім мені
Ти співаєш: добре в кліті тісній.