Леонід Талалай
*    *    *
Як новачку були не раді  
мені в стаханівській бригаді:  
не те підніс, не так подав,  
і кожен в'їдливо повчав  
і підганяв; — Давай, давай!  
Быстрее, ёханый бабай!
Да говори на человеческом!
А я селюк, я ще не вмію.  
Ніяковію і німію,  
І піонером червонію,  
Що завинив перед отечеством.

І співчував лише Кузьмич:
Ты не боись, всему обучим...
І натякав, щоб я з получки  
Не поскупивсь на могорич.

І все було, як і повинно...
І всі,   звичайно ж,  напились.
А потім в пісні обнялись,  
Як заспівали «Черемшину»,  
Яка і в нас біля бараку  
Вже цвіт ронила на поріг,  
Та я підспівувать не міг,  
Мені хотілося заплакать;

І від горілки,  і від того,  
Що визнали мене своїм,  
І від черемхи над порогом  
Бараку,  що нам став за дім,  
А ще від того,  що нічого  
Не зміниться в житті моїм.

© Павел Кричевский