всі ті цвяшки-ялинки у дзиги, неначе прикраса-принада у місті старому. серце заходиться, наче від того дешевого рому, що розбавлений був не водою з-під крану та чимось на кров надто схожим, і привітання хотів повернути. так мало листів перехожим зараз приходить в письмовому вигляді та на папері, і мертві більше не заздрять живим, бо адреси ретельно їх стерті, поки ім'я пам'ятаєш своє, і останні ті декілька літер душу зігріти могли, доки в серці свистів, наче вітер в сірих шибках, цей роз'ятрений звук, перетворений в розпач. хто зрозуміє, почує його тут ну хто хоч. поки ялинка кружляє навколо рослинної вісі, так і проходить життя то в надії, то в кризі. айсберг розсік її деревину і на волі залишив, більше ніхто про спасіння тобі не напише. і обіймає, тепло розливає на кілька хвилин, і залишається номер у книзі один. |