Леонід Талалай

***
І попливло вікно вагона,
з якого хусточкою руки  
відмахуються від розлуки,  
й несеться вихор вздовж перону,  
як пасажир під стукіт сталі,  
в надії наздогнать состав,  
і ронить все, що підгрібав,  
на метушливому вокзалі.

© Павел Кричевский