У домі тепло. Світиться ялинка. Надворі вітер і мороз лихий, і заглядають у вікно сніжинки, ці снігові цікаві дітлахи. Кружляють легко, бавляться і з вітром кудись летять вони, лише одна, легенька, як пелюстка срібноквітна, чомусь припала близько до вікна. У домі сяють кольорові свічі, ялинка світлом грає, мов кристал… Здається, що вона нечутно кличе малу сніжинку на великий бал. І так малій надворі стало гірко, що раптом – без жалю і каяття – влетіла у прочинену кватирку, до світла, до любові, до життя… Її в обійми прийняла ялинка, і все незмінно відбулося знов: на глиці залишилася сльозинка, як згадка про непрохану любов…
|