Цей дощ не ллється,
а зринає ввись,
летить у небо
недостигле літо…
Ніч відступає…
Тихо помолись,
оту печаль потрібно пережити.
Чомусь не чуєш більше
за плечем
ласкавий подих
янгола твойого…
Ти  сам на сам
із літом і дощем,
де очі в очі дивиться дорога.
Скресає біль, але вряди-годи
перемовчи плачі,
щоб мати змогу
спитати світ: вертатися куди?
І перейти посвячену дорогу…