Діти ростуть швидко, Як гриби після дощу. Ось уже рік і чотири зуби, Ось уже три і два шрами на лобі Від падіння з велосипеда, Ось десять років і одна сестричка У планах батьків, які ніяк не вирішать Чи рано ще, а чи вже пізно Думати про це… Ось уже вісімнадцять і три рубці На серці у тата, Який любить державу, А вона його терпіти не може, Бо всі інші чоловіки на заробітках, Десь у чужих краях залишають своє незадоволення А додому приносять гроші І не вимагають від влади Ні нормальних доріг, Ні єдиної державної, Ні поваги до себе, Яка в цивілізованому світі Вимірюється зарплатою, Одним законом для всіх І свободою слова… Ось уже двадцять п’ять І онуки, які ростуть швидко, Як гриби після дощу… Починаєш відчувати втому і те, Що молодість зачинила двері Перед самим твоїм носом, А ти так і не встиг Роздивитися її З насолодою. Хоча… Може вона у шпаринку Ще дивиться На тебе?
|