Опубликовано: 2013.06.28
Поэтический раздел: Верлибр, белый стих

Василий Кузан

Як гриби…


Діти ростуть швидко,
Як гриби після дощу.

Ось уже рік і чотири зуби,
Ось уже три і два шрами на лобі
Від падіння з велосипеда,
Ось десять років і одна сестричка
У планах батьків, які ніяк не вирішать
Чи рано ще, а чи вже пізно
Думати про це…

Ось уже вісімнадцять і три рубці
На серці у тата,
Який любить державу,
А вона його терпіти не може,
Бо всі інші чоловіки на заробітках,
Десь у чужих краях залишають своє незадоволення
А додому приносять гроші
І не вимагають від влади
Ні нормальних доріг,
Ні єдиної державної,
Ні поваги до себе,
Яка в цивілізованому світі
Вимірюється зарплатою,
Одним законом для всіх
І свободою слова…

Ось уже двадцять п’ять
І онуки, які ростуть швидко,
Як гриби після дощу…

Починаєш відчувати втому і те,
Що молодість зачинила двері
Перед самим твоїм носом,
А ти так і не встиг
Роздивитися її
З насолодою.

Хоча…

Може вона у шпаринку
Ще дивиться
На тебе?

2013
Довге
© Василий Кузан
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Источник: https://poezia.org/ru/id/37483/
Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

2003-2025 © Poezia.ORG