А жінка в білому стоїть перед очима
На відстані життя мого цілого,
Не поцінована колись, не поцілована,
Нічим у днях минулих не значима
І не означена у пам'яті пригаслій...
Чому ж тоді стоїть переді мною
І не щеза примарою смутною
У позапросторі, у ночі позачасній?
І хто вона з німотними устами –
Невпізнана коханка чи дружина?
Якась вина, холодна, мов крижина,
Лежить на серці все життя
Й не тане.