Хитав страпатий біблію будівeль. Одвик від крику вироків чолових. За край мереж завис, випав у рівень проти удару долі стогромових. Крізь плини фуги обіг Богоявлений. А за межею порожньо - без крил. Стискаю зуби від розпук уявлених. Поперек горла видутий у вир. Ніде хитатись, пугачів – потома. Полудне, стерпне, пекло - і не мстить. Ти хто – що зойк до вирію в судомах у полі лон, у трепеті хребтів. Зотліли жили річки золотої. Стоколом урубали вітражі. Допоки у душі – мої сувої божби перенапружені вірші. Лямує в кришталях перебудова. Світанок водопільне – жде чудес. Спізнілих лун мене читає мова. Люд янголів співає, - світ гуде.
|