Повернулись хрущі. Загуділи в садку і у гаї, на деревах, на квітах, у шиби гамселять щораз. Люди мовлять таке - що то вірна прикмета врожаю. Повернулись хрущі і скликають на вотчину нас. Певно щось в тому є, та вертатись далеко не просто, коли звик, як той хрущ, прилітати до яблунь на цвіт, а чужбини нектар в"ївся в шкіру, неначе короста, й по шматках розібрав тебе вже перетоптаний світ. Як їх всіх відшкребти й притулити до рани на серці, як себе віднайти, наче в ріднім та дикім краю? Доїда мошкара і шістнадцять напружених терцій по секунді літа перескладують в душу мою. |