Пір’я пташине – на цвіт після зимного сну,
Місяць-смичок золотий тонкорукого Майстра –
Плавно лягають на ніжну душевну струну,
Як на труну молоденьку троянди та айстра.

Щастя метелик – як ловиш, – втікає кудись,
А як присядеш, – сідає на тебе, голубить.
Ми, що сотворені з дальнього світла й води,
Древні ікони цілуєм в потріскані губи.

Зморшки і шрами – це долі стежини у Світ,
Звідки Один лиш вернувся – і то ненадовго...

Пір’я пташине в нічній надмогильній траві...
Місяць-смичок життєдайно над човником човга.

3 трав. 13.