Летять слова, крилаті і безкрилі, А світ завмер, мовчить, як у могилі. Летять слова… Куди летять? Не знаю, Але летіти їм допомагаю… І я словам нові дарую крила, Бо не одна душа давно свої згубила. А як без крил? І що ж то за життя, Коли ти безпорадний, мов дитя? Коли ти вмієш тільки їсти й спати, Й твоя душа не пробує літати… «Ей, людоньки!» – кричу до всіх щосили, – «Невже нікому не потрібні крила?!» Хіба душа драглиста, як амеба, І їй не треба ні краси, ні неба?.. Летять слова… Летять, летять слова… І, певно, є ще десь душа жива… Летять, летять… А хто це бачить диво?.. Летять слова! І високо, й красиво… «Ей, людоньки!» – кричу до всіх щосили, – «Невже нікому не потрібні крила?!»
|