Львів без нього неначе й не Львів… Мож, даремно шукаю у Львові Тих, осяяних Грицевим гумором, слів, Отієї, Грицькової, щиролюбові? Скільки сталося змін-перемін Після того нестерпного серпня, Як прощався я з Грицем востаннє, І він Дарував мені місто вертепне Від серця! Тож по Львову ходжу, наче сню Десь на грані дитячого ляку: Ось наважусь, Летючий свій крок зупиню Й заверну із Підвальної на Погулянку… Погулянка ж – селянка, яка Розгубилась в похмурості мурів І чекає Грицька, виглядає Грицька У травневомажорі, Жовтнезажурі… Щось не сходяться числа мої, Не виходять мої розрахунки, Ніби хтось мене Зіллям лихим опоїв, В одній чарі змішавши Чарунки і трунки. Таж немає на світі Грицька – Десь бесідує, певне, з Ісусом, І Грицькова душа, Незалежна така, Осміхається і розкошує під вусом! Львів без нього і справді не Львів, Себто Львів, але Львів поза Львовом, Без вертепних, Дотепних, Живих щирослів Під найпершим, Отим, Що від Господа, Словом. |