В наперстки трьох корівоньок дою… Кіт облизня спіймав, та знову – обруч. А двері зачиняються – між юрм, Вдають із себе злих шляхетні, добрі… Куди проситись? І кого просить? Ні брата, ні сестри… Лиш усміх діда Ще струменіє в тьму неситих сит, І сотворяється – на дріжджах – ідол… Кому годити? Словеса кобіт Розгойдують мечі… Щити – мов дека. Ішла по гальці у запеклий бій, Та схаменулася – за перл до пекла. – Алаверди! – світ шепче… Відкривай Нарозтіж душу – хай срібляться кулі. Серед вердиктів – з материнки чай. Крихти з чужих столів – пухким зозулям… І зуб – за зуб. І над Дніпром – тризуб. Хвилюються конфесії, бомонди… А бджоли в білій гречці – "дзум" та "дзум"… Така звичайна співанка, немодна. Стомився друг лупати «сю скалу». Пливуть соми під ніж – за течією… Не руште, ви: хто вдень очима – луп… Любіть мене! Та буду нічиєю. Усе ж – під силу. Вдруге молода. Зріс ідол, втихомирив біснуватих. Несіть йому галчат, синичок – дань. Лишайте між столітників у хаті… У мене серце добре – мов горіх? Клевцем не варто, сину, гамселити… Вухатий лютий. Цяпає зі стріх… Пусті наперстки. Сторінки – налиті.
|