Осіння альтанка на березі річки і замок, Молочним туманом зустрів нас обох листопадовий ранок, Мені захотілось навіки з тобою лишитися тут, І слухати осінь - мовчазність її золоту. І ранок той дивний, а ми в нім були неповторні. До древнього замку злітались птахи міфотворні. Ми також легенда. Ми -сяйво. Ми - повінь. Ми - тиха молитва, ми - смуток, ми - сповідь. А хвилі Ужа колисали туманно елегію вітру, А ми задихалися щастям і мокрим повітрям. Ми - вірші. Ми - пісня. Надихнена повість. Ми - спогад про вічну любов. Неповторність. |